Медіазалежність

«Медіазалежність. Постмедійна оптика – українська версія»

Український Дім, 20 листопада - 12 грудня 2019 року

Проєкт реалізовано за підтримки Посольства США

Проєкт є доповненням до аналітичного дослідження Вікторії Бурлаки “Постмедійна оптика. Українська версія”, Київ, “АртХасс”, 2019 (видання книги здійснено за підтримки Українського Культурного фонду).

Художники: Арсен Савадов, Олег Тістол, Василь Цаголов, Олег Голосій, Олександр Гнилицький, Ксенія Гнилицька, Ігор Гусєв, Олексій Сай, Іван Сай, Степан Рябченко, Марго Рєзнік, Анна Легенька, Ксенія Оксинь, Ave Libertatemaveamor, Rými art group, Юлія Савенко, Юлія Кисіль, Юлія Лебідь, Ольга Дрозд, Юрій Сивирин, Андрій Сидоренко, Катя Березницька, Альона Гром, Борис Кашапов.

“Хронічна медіазалежність” – такий “діагноз” найчастіше ставлять актуальному живопису. Але фіксуються все нові й нові прояви цієї “хвороби сучасності”. Чи, можливо, й не хвороби, будемо дивитись на речі оптимістично. Це наша даність, реальність. Спосіб існування сучасної людини загалом – в органічному симбіозі із медіа. Чимдалі, то нас все важче відірвати від власних гаджетів – їх відсутність викликає напади паніки і тривожні розлади. Ми щодня із задоволенням занурюємось в глобальну інформаційну мережу, шукаючи там вже не інформацію, а сурогат спілкування, свої “п'ятнадцять хвилин” щоденної слави – вона стає необхідною, як кисень. Збулось, нарешті, пророцтво Маклюєна – медіа стали органічними продовженнями нервової системи людини. І що є в такому стані речей найбільш інтригуючим з точки зору мистецтва? Те, що медіа не лише дають специфічні оптичні фільтри, але формують модель сприйняття реальності загалом. Медіареальність, точніше, манлива медіавидимість, стає реальнішою за події, що відбуваються з нами в фізичному світі. А образи, що спливають на медійній поверхні, для того, щоб миттєво забрати нашу уяву і бажання в полон набувають особливої якості “фатальності” – вони невідворотні, як доля, опиратися їм немає сенсу.

Звідси випливає поняття «постмедійної оптики». Що мається на увазі? Феноменологія мінливого зорового сприйняття. Специфічні оптичні конструкції сучасного мистецтва. Те, як функціонує наша «машина зору» загалом. Фотографічне бачення дає новий інструментарій, новий доступ до реальності. Від винаходу фотографії починається відлік «героїчного» розширення поля видимого. Фотограф безперервно відкриває нові «континенти видимого», мікро- та макрокосм, усі грані людської натури, всі етапи життєвого шляху людини та всіляких колізій на ньому – від народження до смерті. Мистецтво авангарду та модернізму загалом обрало для себе той самий modus vivendi. Воно пронизане пафосом відкриттів – художник, як і фотограф, зобов'язаний побачити світ заново, розширити зону видимого, щоразу безпосередньо контактуючи з реальністю, відкидаючи досвід попередників. Народжується новий естетичний імператив епохи: вища краса – це правда. Коли дбати про правильну термінологію, то адекватнішим, ніж «постмедійність», є поняття «іномедійність» – запозичення арсеналу художніх засобів одного медіа іншим, коли «саме медіа є повідомленням» – тут маклюенова формула набуває нового сенсу. Кожному медіа притаманний особливий набір технічних прийомів і художніх засобів, що становлять його медіаспецифічність.

Змінювання медійних ролей призводить до незворотних наслідків – до необхідності радикального переосмислення кожним медіа себе, своєї місії та можливостей, перегляду власної «функції істини». Пошуки себе в широкому культурному, політичному, естетичному контексті. Це процес без остаточного результату – зафіксувавши певну стадію перебування тут-і-тепер, мусимо відразу рухатися далі…